Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая. 17 березня. День монет

У день народження моєї дружини я дістав букет найкрасивіших тюльпанів та тістечка з найкращої в місті кондитерки. Але це не все відкриття сьогодні. В окупованому Херсоні працюють найкращі довоєнні салони краси, в яких можна зробити стрижку чи манікюр. На ключових напрямках з’явилися блокпости. Один із них розташувався навпроти мого вікна і завдає дискомфорту. Російські військові перевіряють багажники машин та зупиняють пішоходів. Деякі мають блокнотики, де, можливо, записані автономери. Судячи з розірваної та обгорілої військової вантажівки на переїзді, у них є приводи для занепокоєння. Черги по продукти порідшали. Не стільки від того, що всі вже наїлися чи побігли до салону краси, скільки від дефіциту готівки та спорожнілих складів. Найбільше людей стоять біля відділень банків, сподіваючись зняти кошти з рахунків.

Багато банківських терміналів у магазинах різко “втратили з’єднання з інтернетом” і товар продають виключно дорого за гроші, створені з грубої матерії, або, в крайньому випадку, можна розплатитися переказом на картку. Війна добре показує, хто є хто. Мені було не так боляче, коли я вперше побачив російських військових, що крокували під моїм вікном, як від численних свідчень мародерства мешканців міста. Коли армія “визволителів” заїхала, тріумфально розстрілявши мабуть бандерівський ТРЦ, “звільнені” помчали на руїни неонацизму, що тліли, за новими прасками, телевізорами, смартфонами, костюмами, елітним алкоголем і пневматичними гвинтівками. Деякі всією родиною. У цей самий час сотні людей віддавали найцінніше, що вони мають за їхню свободу і право красти праски, поки поліції немає.

Казкар теж згадував про монети. Він уже натякнув своїм шанувальникам, що монети настав час рахувати і буде туго. Свій найефектніший літературний прийом він застосував і тут: відповідальність за те, що відбувається, лежить на комусь іншому, за межами країни казок.