Rai Mykhailo

(Українська) Щоденник окупації Михайла Рая. 22 липня. Херсон ТБ

Вже два місяці минуло з того часу, як ми живемо без інтернету та телефонного зв’язку. Місцеві провайдери, які продовжують працювати в області, отримують весь трафік через Крим. Підключити всіх бажаючих, які залишилися, як і я, без інтернету, вони не мають технічної можливості. Тому для мене та багатьох містян стало нормою життя виходити у мережу під дверима сусіда, у кафе, під фасадом магазину чи аптеки. У місцях особливо великого скупчення інтернет- серферів у літню спеку продають лимонад.

Білборди заклеєні плакатами з гаслом, що Херсон – місто з російською історією. Незрозуміло, навіщо нам при цьому забувати про українську, але особливо варто у ній відзначити князя Потьомкіна Таврійського, чий монумент стоїть у сквері у центрі міста. До речі, його відновили, коли колобок Сальдо відбував тут свій другий термін на посаді мера. Саме завдяки князю з’явився термін «Потьомкінське село». З розвитком технологій, у декораціях потреба відпала і з усім справляється знімальна група кіноаматорів та псевдожурналістів. Багато хто бачив, як Антонівський міст став решетом, але мало хто знає, що за день до цього його ремонтували до приїзду великого чиновника з Москви. Або що російські солдати міняють рублі на гривню, щоб скупитися на центральному ринку. Не знаю, чи помічає Казкар, як він перетворився на Страшилу і як його дурять фаворити, чи села будують за його наказом. Під словом “воювати”, вочевидь, він має на увазі пригнати сюди більше дебілів і строкових призовників на консервованих прострочених танках і гужових візках, що не мають аналогів. Серед російських солдатів тут часто миготять і ті, й інші.

З наближенням наступу ЗСУ місто накрила чергова хвиля паніки. Її можна відчути, коли в’їжджаєш у його межі, – простір згущується та схлопується. Але при всьому абсурді та жаху, що твориться навколо, у свідомості може залишатися любов, радість та непохитна впевненість у перемозі духу над страхом та байдужістю, які намагаються нам нав’язати. Перебуваючи в гущі подій війни або за багато кілометрів від неї, можна залишатися щасливим і співчутливим. Як і в цій роботі все залежить від того, куди спрямована наша увага. Війна йде не лише на полі бою, а й всередині кожного з нас. Хто переможе в ній: страх чи сміливість, співчуття чи байдужість, єдність чи розбрат, любов чи ненависть вирішувати вам, але ваша особиста перемога це величезний внесок у спільну перемогу. І не лише України, а й усього людства.