Використовуючи традиційний скульптурний формат, Меган Смайт поєднує в роботах суперечливі крайнощі: інтимність і жорстокість, красу і потворність, непристойність і ніжність. Скло, кераміка та бетон сплітаються в складну, схожу на вакханалію, плутанину з частин тіла і органічних артефактів, ніби все раптово змішалося і застигло в лаві Везувію. Подібно розкопаним старожитностям або скам’янілостям, композиції Смайт говорять про циклічність цивілізації, стають трагікомедією, в якій всі герої будуть переможені і загинуть.