Волков Олександр
Волков Олександр Миколайович (1886-1957) – російський художник, один з основоположників сучасного мистецтва Середньої Азії.
Народився в Скобелєві (нині Фергана, Узбекистан) в родині військового лікаря. Вчився в петербурзькій Академії мистецтв протягом 1908-1910 років у В.Е. Маковского, а також у 1912-1916 в Київському художньому училищі у Ф.Г. Крічевского.
З 1916 року жив у Середній Азії. У 1919 стає директором Державного музею мистецтв Середньої Азії (1919). З 1922 директор театру Пролетарської культури, викладає в Туркестанських художніх майстерень 1919-1921 і Ташкентському художньому училищі 1929-1946.
Був членом Асоціації художників революційної Росії – АХРР з 1927, та учасником виставки ташкентського філії АХРР у 1928. У 1929 став членом мистецького товариства “Майстра Нового Сходу”. Створив мистецьке об’єднання “Бригада Волкова”, 1931-1932. У 1943 здобув статус заслуженого діяча мистецтв Узбецької РСР та з 1946 Народний художник Узбецької РСР.
Для раннього живопису Волкова характерні стилістика модерну. У першій половині 1920-х років властиві його манері монументальність ритміки і потужна енергія колориту, деколи перетворені в напівабстрактну футуристичну гру чистих природних стихій.
З початку 1910-х років Волков послідовно йшов до все більшого синтезу життєвих вражень, до виявлення структури явищ і їх духовну сутність. Цей шлях він проходив, підкоряючись внутрішньому імпульсу і в поєднанні з провідними художниками російського і західно-європейського авангарду.
Зберігаючи всю своєрідність своєї творчої індивідуальності, яка не вкладалася в жорсткі стильові схеми, не будучи, як він говорив “рабом напрямків”, Волков, за власними словами, стикався з кубізмом, футуризмом і експресіонізмом, а також з неопримітивізмом.
На відміну від східних майстрів він зображував видимий світ, але при цьому хотів вписати свою творчість в традиційну культуру Середньої Азії і мріяв про створення панно і вітражів, що є частиною місцевої архітектури. Волков вважав, що «в тканинах більше Сходу, ніж в фотографічних зображеннях, бо створюючи тканини, художник сприймає (бачить) світ в його істотних особливостях». У творців народного мистецтва він навчався синтезу життєвих вражень, енергії пластичної мови, символічному і декоративного звучання кольору.