Серебрякова Зінаїда
Однією з улюблених тем художниці крім портретів і жанрових картин був натюрморт.
Динамічний по композиції натюрморт “Кошик з яблуками”, він одночасно сповнений спокою і тиші. Строгий за кольором, простий за підбором предметів натюрморт, як би славить достаток матінки-землі. Такою особливістю володіли практично всі її натюрморти 30-х років.
Дана робота Серебрякової досить образна. Картина, написана не в найлегший для художниці період, вона метафорично наповнена оптимізмом, передаючи тим самим стійкість духу художниці у важкі часи її життя. Соковиті стиглі плоди яблуні символізують в роботі зростання, силу і життя. Майстерно “розібраний”, підлеглий ясності композиції, даний натюрморт можна сміливо назвати типовим для Серебрякової серед її картин на побутову тематику.
Блискуче скомпоновані однакові за формою і фактурою плоди і їх листя. Їй майстерно вдалося все підпорядкувати завданню цілісності. У цій роботі крупно і лаконічно взяті об’ємні форми – вони прості, але багаті колоритом, засновані на гармонії локальних плям. Саме це своєрідним чином відображає неокласичні пошуки Серебрякової.
Зінаїда Серебрякова (1884-1967) – російська художниця.
Дочка відомого скульптора Е.А. Лансере. Після смерті батька разом з братом, майбутнім графіком Е.Е. Лансере, виховувалася в родині діда (по матері) Н.Л. Бенуа, петербурзького архітектора.
Не отримавши систематичного художньої освіти, своєму показному професіоналізму зобов’язана перш за все середовищі Бенуа-Лансере, а ще більше власним зусиллям і найжорстокішим вимогам до себе.
Художниця вразила глядачів, як на батьківщині, так і за кордоном цілісністю, досконалістю і гострою сучасністю своїх робіт. Малюнку навчалася в Тенішевскій майстерні у І. Рєпіна, також відвідувала майстерню О. Браза. Вона безперервно працювала на натурі, головним чином в Нескучному, невеликому маєтку під Харковом, роблячи етюди, пейзажі, портрети, серед яких переважали зображення місцевих селян.
У 1912 році художниця вступила в об’єднання “Світ мистецтва”, з багатьма членами якого її пов’язували дружні і родинні зв’язки. В період революції Серебрякову спіткали сімейні трагедії. Через кілька років після смерті чоловіка і спалення маєтку, в 1924 році художниця з чотирма дітьми покинула країну і поїхала в Париж.
Провідним жанром у творчості З. Серебрякової був портрет. Інтерес до нього зародився в юні роки і зміцнів під час навчання у О. Браза. Її портрети відрізняються великою художньою гідністю, мають істотний інтерес, оскільки на них художниця зображала здебільшого типових представників “срібного століття”.
Моделями портретів були жінки, в основному родички і знайомі, яких вона добре знала і довіряла. Поряд з масляним живописом важливе місце в творчості художниці займала техніка пастелі. Їх фон ледь намічений, вони емоційні в своїй незавершеності. Особливістю образного рішення є недомовленість, що створює відчуття живого легкого начерку. Така техніка дозволила Серебрякової написати серію виразних портретів в світлих тонах. Не є виключенням і “Портрет місіс Бейліц”, що заходиться в колекції.
Що б не створювала Зінаїда Серебрякова – тематичні полотна або портрети, вона представляла образ гармонійно досконалої тілом і духом людини.
Зінаїда Серебрякова, відомий графік і живописець, була людиною не легкої долі. Після плідних років творчості в революційний період, художниця зникла з поля зору цінителів мистецтва на кілька років. Але на початку 20-х років заявила про себе як творець поетичних жіночих образів, повітряних балерин, пейзажів міст і натюрмортів.
Через кілька років художниця зіткнулася з новими труднощами. Рухома необхідністю утримувати чотирьох дітей і стареньку матір, Серебрякова поїхала в Париж, де пізнала хвилини справжнього успіху і десятиліття повного забуття, відсутність замовлень і злиднів, пережила світову економічну кризу 30-х років і Другу світову війну.
Незважаючи на труднощі, доля художниці дарувала дивовижні подорожі, звідки вона безперервно черпала натхнення для своїх робіт. Такими були поїздки Серебрякової в Марокко. Вперше художниця потрапила в атмосферу мусульманської Африки в грудні-січні 1928/1929 року. Сама художниця в листі з Африки пише – “Мене вразило все тут до крайності – і костюми найрізноманітніших кольорів, і все раси людські, перемішані тут – негри, араби, монголи і євреї (зовсім біблійні) …”. Всього за півтора місяці перебування створено було понад шістдесят робіт.
