Осмьоркін Олександр
Олександр Олександрович Осмьоркін (1892-1953) – російський художник-авангардист початку XX століття.
Він народився в Єлисаветграді (нині – Кіровоград) в родині службовця поштово-телеграфної контори. З юних років він захоплювався театром.
Першим наставником О. Осмьоркіна став український художник-передвижник Ф. Козачинський, який викладав в малювальних класах при Єлисаветградському земському училищі.
З 1910-1911 року він навчався в Петербурзькій школі Товариства заохочення мистецтв при Академії мистецтв у М. Реріха. Потім з 1911-1913 навчався в Київському художньому училищі, яке пізніше залишив за власним бажанням. У 1913 році О. Осмьоркін відправився в Москву, де навчався в студії І. Машкова, а вже з 1914 року молодий художник бере участь в якості експонента в виставках “Бубнового валету”.
У 1915-1917 художник служив в армії. Після повернення зі служби в 1918 році О. Осмьоркін працював художником театру. На запрошення П. Кончаловського почав викладати в I і II Державних вільних художніх майстеренях на посаді асистента керівника мальовничої майстерні. Продовжував свою викладацьку діяльність після реорганізації майстерень спочатку в Вищих художньо-технічних майстернях (1920-1927), а потім у Вищому художньо-технічному інституті (1927-1930).
Будучи професором, мав індивідуальні майстерні в Ленінградській академії мистецтв і Московському інституті образотворчих мистецтв ім. В. Сурикова. О. Осмьоркін справив значний вплив на розвиток сучасного образотворчого мистецтва, виховавши цілу плеяду відомих художників, серед яких П.М. Крилов і Е.Е. Моісеєнко, Е.О. Зайцев, М.А. Асламазян і М.М. Абегян, А.Ю. Никич і М.П. Кончаловський, і багато інших.
З 1920-1921 О. Осмьоркін був членом об’єднання “Бубновий валет”, з 1925 року став членом-засновником товариства “Московські живописці”, але незабаром перейшов з нього в суспільство “Буття”. У 1926-1927 О. Осмьоркін з групою своїх учнів організував об’єднання “Крило”. В кінці 30-х він успішно виступав і як сценограф в ленінградському Великому драматичному театрі, а під час евакуації 1943 року в Казанському драматичному театрі.
У 1947 році художник був звинувачений у формалізмі, в поширенні західних віянь в радянському мистецтві і відсторонений від викладання і активної виставкової діяльності.
О. Осмьоркін любив “соковитий” живопис, любив П. Сезанна, кубістів і фовістів. При всіх експериментах і пошуках в живописі художник прагнув не надто далеко йти в своїх роботах від безпосереднього сприйняття натури. Однак на початку 1920-х художник відчуває вичерпаність колишніх засобів вираження, в його мистецтві намічається рішучий поворот у бік реалізму. У 1930-40-х художник багато працював над пейзажами, портретами і натюрмортами.
“Розсіяний м’який лірик, любитель поезії, людина абсолютного живописного слуху, безмежно закоханий в мистецтво, для якого воно було чимось набагато більшим, ніж будь-які практичні думки або питання марнославства. Він пройшов через нас Дон Кіхотом в мистецтві”, – говорив про художника О. Дейнека.
Творча спадщина майстра становить понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій, які знаходяться в Державній Третьяковській галереї, Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна, Державному російською музеї, Київському музеї російського мистецтва та ін.