Кіслінг Моїс
Пейзаж і натюрморт завжди займав чільне місце в творчості художника.
Картина “Редис” належить до пізнього періоду творчості майстра. Після недовгого захоплення П. Сезанном, що позначилося на характерній для М. Кислінга любові до підкресленої кольором рельєфності зображень, художник перейшов до пошуків індивідуальної манери письма.
Вироблений їм ліричний експресіонізм відрізнявся меншою узагальненістю образу, а пізніше, під впливом “неоенгрізму” (аналог течій “нова речовинність” в Німеччині, “регіоналізм” в США, “метафізична живопис” в Італії в 20-30-х) в значній мірі втратив характерні риси стилю, перероджуючись, часом, в перебільшений натуралізм. Саме такою експресією і насиченістю кольору володіли полотна художника 40-х років.
Моїс (Мойсей) Кіслінг (1891-1953) – художник “паризької школи”.
З 1906 навчався в Школі витончених мистецтв у імпресіоніста Ю. Панкевича. Його вчитель, помітивши велике обдарування юнака, порадив йому переїхати в Париж. Туди в 1910 році і переїхав М. Кіслінг, де зняв майстерню на Монпарнас – в кварталі, який незабаром став Меккою для сотень приїжджих художників. Сюди ж перебрався і А. Модільяні, зберігаючи зв’язок з більш старим художнім кварталом Парижа – Монмартром, де знаходився будинок, прозваний “Бато-Лавуар” (“Bateau-Lavoir”) – притулок П. Пікассо і його друзів.
М. Кіслінг отримав французьке підданство і все життя прожив у Франції, за винятком періоду 1940-1946 років, коли він жив у Америці, втікши від німецької окупації.
А. Модільяні, М. Кіслінг, Ж. Паско, X. Сутін, М. Шагал, а також П. Кремень, Ж. Липшиц, О. Цадкін, Л. Сюрваж, Л. Фуджита склали те коло художників, який різні історики мистецтва, то звужуючи, то розширюючи, називають “паризькою школою”.
Всі вони, так чи інакше пережили і засвоїли досвід французького живопису від імпресіоністів до кубістів, але їх внутрішня культура – спогади про дитинство, проведене в Росії, Болгарії, Польщі, Литві та інших країнах, звідки вони приїхали, – не дозволяла їм настільки безоглядно зануритися в потік змінювавших одне одного мальовничих течій, як це було властиво багатьом французьким художникам.
До Парижу вони придивлялися як би з боку, і їх космополітичне співтовариство було скріплено узами важкого емігрантського життя, складного процесу адаптації в новій культурі. Зі спогадів сучасників, незважаючи на те, що М. Кіслінг був за характером життєлюбною, веселою людиною, багато його робіт пройняті почуттям неприхованого смутку.
Творчість М. Кислінга, в якій головну роль грало співзвуччя між настроєм художника і його моделей, пов’язане з експресіоністичною тенденцією в мистецтві майстрів “паризької школи”. Але якщо у його товаришів, як, наприклад, у X. Сутіна, риси експресіонізму виявлялися в майже гротескному загостренні образів, то у Кислінга вони знаходять ліричне, поетичне трактування. Його схильність до певної ідеалізації моделі згодом допомогла йому стати модним портретистом, який писав світських дам і акторок.
Ім’я Моіса Кислінга завжди згадується серед таких видатних художників, як А. Модільяні, М. Шагал, X. Сутін, Мане-Кац, Ж. Паски та багатьох інших, які творили в Парижі між двома світовими війнами.
Спадщина М. Кислінга – це не тільки портрети і образи так званого “втраченого” покоління, а й пейзажі, натюрморти і книжкові ілюстрації, що зберігаються в різних музеях і приватних колекціях світу.