Примаченко Марія

15 робіт з міфічними тваринами і людьми 20х28,8 см, папір, олівець, гуаш, 1940
Про роботу

«Анімалістична серія» – явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко – при всій їх самобутності – мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі – це витвір уяви художниці.

Читати повністю про роботу Згорнути
Дата народження: 1909
Місце проживання: Україна

Марія Оксентіївна Примаченко народилася 12 січня 1909 року померла 18 серпня 1997 – українська народна художниця. Народна художниця УРСР. Представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва»).

Талант Примаченко відкрила в 1936 році майстриня-ткачиха і вишивальниця киянка Тетяна Флора (в 1960-1970-х роках широку популяризацію творчості Примаченко організував журналіст Г. Мєстчкін).

1934 року в Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні при Київському музеї українського мистецтва (із 1936 — Школа народних майстрів, згодом — Художньо-промисловий), що збирали народні таланти. 1936 до них запросили Марію Примаченко. У Майстернях викладали Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Василь Касіян, училися — Тетяна Пата, Параска Власенко, Макар Муха й десятки інших визначних творчих постатей. Її творчість стала різноманітніше – Марія малювала, вишивала, захоплювалася керамікою. У Державному музеї українського народного та декоративно-прикладного мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики та блюда цього періоду. Яким Герасименко, визнаний майстер української кераміки, охоче передавав Примаченко виготовлені ним різних форм вироби.

1936 року на І Республіканській виставці народної творчості картинам Примаченко надали цілий зал. Виставку бачили Москва, Ленінград, Варшава. За участь Примаченко нагородили дипломом першого ступеня. Відтоді її твори з незмінним успіхом експонуються у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. 1937-го твори художниці виставлялися в Парижі.

Джерела її творчості й в всюди вживаних в Україні настінних домашніх розписах, – одному з найдавніших жанрів світового декоративного мистецтва, – і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило в дитячу свідомість з колисковою матері, і оточувало її кожен день. Твори Примаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багатовікова культура народу. Це як згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя.

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди фон – земля, вода, небо – вкрите ритмічними рядами дрібних горизонтальних або вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих – на небі (хмари), темних – на землі та воді (трава, хвилі). Таке просте ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожній ділянці листа, в кожної найменшої деталі. У всіх роботах Примаченко наявний цей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух.

В її арсеналі не було «професійних хитрощів»: малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала гуаш, акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме вона дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» визначає контури зображення, а вже потім упевнено, вправно кладе колір.

Союзна преса називала художницю «Маруся Приймаченко, молода колгоспна художниця з сонячно-радісної України», нівелюючи реальну глибину і дуальність її картин. Примаченко в невіддільності добра від зла пронизливо портретувала епоху: на роботі 1936 року «Звіриний суд» чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять перед нею навшпиньки; на картині 1930-х слоноподібне чудовисько і підпис: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, то й наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».

Марія Примаченко померла 1997 року в селі Болотня, де й народилася.

Читати повністю про автора Згорнути

Роботи В КОЛЕКЦІЇ (1)

Роботи В КОЛЕКЦІЇ