Чичкан Ілля
«Сон» відноситься до того періоду творчості Іллі Чичкана, коли він належав до активних учасників спільноти «Паризької комуни». На відміну від Голосія, Гнилицького чи Савадова, що тоді розвивали живописну мову, яка стала основою для майбутньої «Нової хвилі», діяльність Чичкана стосувалася переважно маркетингу і зв’язків з публікою. Тоді він створював роботи абсолютно різні за стилем і формою, та миттєво продавав їх місцевим багатіям та західним туристам. Тому робіт Чичкана 80-х – початку 90-х років майже не залишилося.
Глобальними темами його творчості у той період стали питання тіла, фізичних мутацій і їх візуальної інтерпретації. Вони використовувалися художником як метафора на процеси, що супроводжували кінець радянської доби, з їхнім руйнуванням історії та культурно-політичним колапсом.
Ілля Аркадійович Чичкан (29 серпня 1967, Київ) — сучасний український художник, представник Нової хвилі в українському мистецтві. 2009 року Чичкан брав участь у Венеціанському бієнале, представляючи український павільйон.
Онук Леоніда Чичкана — українського радянського художника-соцреаліста, з 1971 року — професора Київського художнього інституту. Батько — Аркадій Чичкан — український художник-нонконформіст, учасник легендарної «Виставки 13-ти» (1979), що була виявом пасивного опору українського живопису проти соцреалізму. Діти Іллі Чичкана — Давид і Олександра — також відомі як молоді сучасні українські художники.
У 1990-х рр. ім’я Чичкана було пов’язано з художнім рухом «Нова хвиля», що з’явився як український прояв мистецтва трансавангарду (один із напрямів у мистецтві раннього постмодернізму), а також як реакція на ключові зміни, які настали після перебудови.
У 1988—1989 Чичкан і невелика група інших художників, зокрема Олександр Гнилицький, Максим Мамсиков, Василь Цаголов, Валерія Трубіна, Юрій Соломко, Ілля Ісупов, заснували групу під назвою «Паризька Комуна» — за назвою київської вулиці ім. Паризької комуни (зараз — вул. Михайлівська), де розташовувався знаменитий сквот, що слугував більшості з них будинком, майстернею і місцем зустрічей. Мистецтво «Паризької комуни» тих років було присвячено протесту проти бюрократичних культурних інститутів, що залишилися з радянських часів. Сквот проіснував до 1993 року.
Незважаючи на активну участь у групових виставках в Україні та за кордоном, перша персональна виставка Чичкана «Мутація Ген» відбулася лише 1993 року в Києві у виставковій залі Спілки художників.
1994 року в Києві в центрі мистецтв «Брама» відбулася друга персональна виставка — Alter Idem, що тривала лише один день, її перервав сам художник після того, як учасниці жіночого клубу, які засідали в приміщенні галереї, намагалися закрити роботи Чичкана шматками тканини.
Роботи художника виставлялися в провідних галереях і музеях Європи, США і Південної Америки, а також брали участь у престижних міжнародних форумах і фестивалях сучасного мистецтва — бієнале в Сан-Паоло (1996), бієнале сучасного мистецтва в Йоганнесбурзі (1997), Празькій бієнале (2003), Белградській бієнале (2004), європейській бієнале Manifesta (2004), а також Венеціанській бієнале (2009).
2009 року Чичкан представляв Україну на 53-й міжнародній Венеціанській бієнале сучасного мистецтва — найстарішому і найпрестижнішому з усіх світових артфорумів, участь в якому традиційно вважається одним з найвищих досягнень у кар’єрі художника або куратора. Спільно з японським художником Міхаро Ясухіро Чичкан підготував проєкт «Степи мрійників» — тотальну мультимедійну інсталяцію (музика, відео, перформанс) у старовинному Палаццо Пападопполі (Венеція). Частиною цього артпроєкту стало залучення знаменитого українського боксера Володимира Кличка в ролі куратора.
