Сичков Федот
Федота Васильовича Сичкова (1870-1958) часто називають “літописцем сільської живопису” або “поетом мордовського селянства”. Його картини наповнені неповторною душевністю і щирістю.
З дитячих років життя не балувало Ф. Сичкова достатком. Народжений в мордовській глибинці хлопчик, втратив батька у віці 12 років. Маючи талант до малювання, він довго оббивав пороги іконописних артілей, щоб знайти хоч якісь кошти для існування. Лише за наполяганням бабусі в 1877 Ф. Сичкова віддали в Кочелаевську початкову школу, де він зустрів свого першого вчителя малювання П. Дюмаева. Той в свою чергу був захоплений талантом хлопчика, намагався всіляко йому допомогти.
У ті роки він багато працював в підлеглих, розписував церковні фрески, пізніше ікони. Через кілька років йому стали замовляти портрети з фотографій, але нікому не відомому молодому художнику за це платили гроші. Лише після великого “меценатського” замовлення генерала І. Арапова, найбагатшого місцевого поміщика, в 1892 Ф. Сичков зміг вступити в школу малювання в Петербурзі, де навчався у К. Лебедєва, І. Творожнікова, Я. Ціонглінского.
У Санкт-Петербурзькій художній школі за три роки майбутній художник пройшов шестирічний курс. У 1895 Ф. Сичков вступив до вищого художнього училища при Академії Мистецтв, де навчався в майстерні батального живопису у Н.Д. Кузнєцова і П.О. Ковалевського. Приватно художник відвідував уроки І.Є. Рєпіна, якого вважав головним своїм учителем, поради якого, зберігав у своїй пам’яті все життя.
У 1900 Академія Мистецтв присудила Ф. Сичкову звання художника живопису, але без видачі диплома. Аж надто не хотіла Рада Академії, щоб “художником” називалася людина з бідних станів. Незважаючи на це, художник багаторазово був удостоєний премій на різних виставках не тільки в Росії, але і в інших країнах. У тому числі Ф. Сичков отримав срібну медаль на виставці в Сан- Луї (США), заохочувальну премію на Міжнародній виставці в Римі, шість разів поспіль – премії на академічних виставках в Петербурзі.
Художник відвідав Італію, Францію і Німеччину. По поверненню з-за кордону оселився в своєму рідному селі. Широка географія виставок, величезна популярність Ф. Сичкова як у російських, так і зарубіжних цінителів мистецтва привели до того, що місцезнаходження багатьох дореволюційних картин художника нині невідомо. Його роботи успішно продавалися в паризькому Салоні, причому це відноситься як до дореволюційного періоду, так і до 20-х років.
Ф. Сичков по-своєму удосконалив жанр салонного портрета, привніс в нього суто національний колорит своєї батьківщини. Його жіночі образи неповторні, поетичні й своєрідні. Саме такими є дівчата, зображені на портретах. Часто впізнавані своєю життєрадісністю, жіночі портрети селянок Ф. Сичкова часом викликають неприхований сплеск позитивних емоцій. Героїні його портретів представлені в ошатних костюмах, зображені або усміхненими, або мрійливими, а часом навіть кокетувати. Вони ніколи не скаржаться на важку долю селянського життя.
Ф. Сичков від картини до картини вивчав жіночий сміх, він намагався відобразити невловиме. Дослідження сміху і радості у художника не було одночасним захопленням. Навпаки, це було його кредо – зображати радість людську. Художник прагнув бачити в них тільки хороше і глибоко вірив, що саме по оптимізму російського народу можна було судити про їхню віру в щасливе майбутнє. За оптимізм і віру в російський народ Ф. Сичкову аплодувала не тільки вдячна Росія, а також розпещена Франція. Мабуть, як ніхто інший, російський художник Ф. Сичков зумів адаптувати своє мистецтво до смаків зарубіжних глядачів. Його життєрадісні селянські дівчата стали свого роду навчальним посібником для іноземців в пізнанні Росії.
Хоч як би були популярні жіночі портрети художника на зарубіжних виставках, він не залишав свого постійного бажання бути “літописцем” селянського побуту або селянських свят. Однак майстер не намагався описати безпосередньо обряди, він обирав найпоетичніші епізоди народних гулянь, такі як збір трав на Трійцю або на Івана Купала.
До Жовтневої революції з темою народних типів виступали багато російських художників, Ф. Сичкову вдалося по-своєму збагатити селянський жанр новим змістом. Звісно ж, що саме це новий зміст разом з глибокою вірою художника в народ дозволили йому не емігрувати в важкі роки становлення соціалістичної держави.
Довгі роки художник не користувався розташуванням радянської влади. Крім салонної манери виконання багатьох не влаштовував і сам образ “буржуазно” відомого в Європі художника. Його істинно народна картина не вписувалася в монументально-революційне мистецтво, яке визнавалося ідеалом в 20-і роки. Завдяки своєму другові художнику К. Вещілову Ф. Сичков пережив важкі роки повної убогості. К. Вещілов в обмін на картини допомагав художнику продуктами і грішми. Часом Ф. Сичкову доводилося оформляти революційні свята, звідки він черпав своє натхнення для написання картин на теми яскравих подій соціалістичного життя країни.
Федот Сичков домігся свого, він довів всьому світу, що завдяки оптимізму і нескінченної віри в себе можна досягти небувалих висот. Щиро ратуючи за народ, він хотів для нього кращої долі і всіляко підтримував його своєю оптимістичною творчістю.
