Ситников Василь

Куди крива виведе 62,5х145,5 см, олія, полотно, 1987
Про роботу

На полотні В. Ситникова – “Куди крива виведе” блакитний степ йде в небо, майже зливаючись з оповиті рожевим світлом хмарами.

На передньому плані кінь, тягне віз і на ній мужик в червоному, який грає на балалайці. В образі мужика явна портретна схожість з автором.

Сюжет для художника є улюбленим. Дивлячись на роботу, як не згадати педагогічні настанови В. Ситникова учням:

“Малювати треба в умі. Тобто я вчу малювання баченням, уявою. Треба вчитися малювати – бачити не горизонт зображуваного предмета, а його перед. Про лінії треба забувати і навіть не знати що це таке. Як корова. Вона не знає що таке лінія. Лінії взагалі-то і немає. є горизонт, тобто заворот на невидиму сторону. Перед, форма – ось орієнтири, а їх може бути скільки завгодно. Для полегшення і якнайшвидшого навчання малювання треба абсолютно витравити в собі будь-яку турботу про пропорції, бо турбота ця передчасна і тільки сковує і виховує в учня страхи і побоювання, як би не вийшло “погано” або “не схоже”. Витравляти абсолютно все, окрім єдиної турботи про форму і простір, і цьому треба вчитися, перш за все. А все інше – і пропорції, і композиції, і ритм, і гармонія – все, все, все прийде само собою, навіть не помітите самі як навчитесь”.

Читати повністю про роботу Згорнути

Василь Якович Ситников (1915-1987) – російський живописець і графік, одна з найяскравіших фігур “неофіційного мистецтва”, який створив зі свого життя легенду і втілив в собі національну ідею-мрію про юродивого генія.

Народився художник в серпні 1915 року в селянській родині в с. Ново-Ракітіно Тамбовської губернії. Після закінчення громадянської війни в 1921 році він переїхав з батьками в Москву.

У 1933 В. Ситников вступив до Московського судномеханічного технікуму, захоплювався виготовленням моделей вітрильників. Його спроба вступити до Вищої художньо-технічні майстерні в 1935 року не увінчалася успіхом. Він працював натурщиком, на будівництві метрополітену, художником-мультиплікатором і модельником у режисера О. Птушко. В. Ситников також працював в Художньому інституті ім. В. Сурикова, демонструючи діапозитиви на лекціях професорів, зокрема, відомого мистецтвознавця, фахівця з іконопису, професора Алпатова. У стінах інституту йому дали прізвисько “Васька-ліхтарник”, під яким художник став відомий в неофіційних колах.

На початку Великої вітчизняної війни, в 1941 В. Ситников, беручи участь в окопно-оборонних роботах, збирав листівки, розкидані фашистськими льотчиками, сподіваючись використовувати гарний папір для малювання. За доносом його заарештували, визнали психічно хворим і направили на примусове лікування в Казань.

Раніше закріпившийся за художником імідж дивакуватої людини, врятував йому життя. За час перебування в тюрмах і психлікарнях він створив цілу галерею олівцевих портретів своїх співкамерників.

У 1944 В. Ситников повернувся в Москву, де перебивався випадковими заробітками. Після закінчення війни йому вдалося налагодити продаж своїх картин дипломатам, успішно популяризуючи, таким чином, своє самобутнє мистецтво серед людей не бідних. На зароблені гроші художник купував російські ікони, зібравши протягом життя значну і цінну колекцію церковних старожитностей, східних килимів.

У період “відлиги” художник приєднався до руху неофіційного мистецтва. У 1951  В. Ситников здійснив свою мрію про “домашню академію”, створивши у себе в квартирі першу школу московського андеграунду. Його сучасник, художник В. Воробйов, згадував:

“До нього, любителя мистецтва, сорока років від роду, наділеного вродженим даром педагога, деспота, гіпнотизера, тяглися знедолені малювальники з проблисками геніальності. На заняттях панувала абсолютна свобода творчості і залізна дисципліна. Професор всіх професорів, як себе представляв господар школи, вимагав від учнів, людей похилого віку, інвалідів війни і безвусих молодиків, і стильового розмаїття, і досконалості техніки”.

У 1956 в студентському клубі Московського державного університету пройшла виставка робіт школи В. Ситникова. Про незвичайності московської школи і її епатажного керівника заговорили навіть за межами СРСР. З “школою Ситникова” були пов’язані учнівством і творчими контактами видатні майстри – В. Вейсберг, Ю. Ведерніков, М. Стерлігова, А. Харитонов, В. Яковлєв, В. Титов. Але особливість культури 60-х в тому, що кожен йшов своїм шляхом.

Формальним початком творчості художника стала традиційна система академічного викладання, заснована на роботі з оголеною натурою і ретельних графічних розтушовуванні. У В. Ситникова академічна натура перетворювалася в сюрреалістичну еротику, а розтушовування – в хитку повітряну стихію, що огортає форми у вигляді снігової імли, болотного туману або світлового марева. До цього додалися характерні риси “російського стилю” в дусі символізму і модерну.

Його живописні та графічні серії 1960-1970-х – ню, сексуальні гротески, жанри з “монастирем зі сніжинками”, натюрморти з геометричними фігурами, безмежні степові пейзажі, центральним мотивом в яких ставав монастир або тонучі в кольоровому мареві дивні фігури. Віртуозний майстер любив працювати сухим пензлем по полотну або папері, а потім знову і знову опрацьовував поверхню так, що фарби просвічували одна крізь іншу. Епатажний образ життя художника супроводжувався безперервними артистичними дивацтвами.

У 1975 В. Ситников емігрував через Австрію в США. Найбільш цінну частину своєї колекції ікон він подарував Музею давньоруського мистецтва імені Андрія Рубльова. Власні ж його роботи “розсіялися” майже безслідно – не рахуючи репродукцій і окремих робіт в музеях (музей Ціммерлі при Рутгерского університеті, Нью-Джерсі, США та ін.). Ряд робіт художника перебував в колекції його друга – К. Кузьмінського.

Читати повністю про автора Згорнути

Роботи В КОЛЕКЦІЇ (2)

Роботи В КОЛЕКЦІЇ