Сарьян Мартирос
Картина Мартироса Сарьяна “Гірський пейзаж з верблюдами” майстерно зображує велично-монументальну пластику гір, їх плавні обриси займають майже все полотно. Гори на полотні Сарьяна ніби зафіксовані в той час, коли літнє сонце м’яко лягає на їх схили, немов обволікає розплавленим золотом. На передньому плані зображені верблюди.
У творчості Сарьяна звернення до Сходу стало важливим етапом самопізнання. Звернення до верблюдів, як символу східного світу, досить часто зустрічається в картинах майстра.
Як і в більшості пейзажів Сарьяна, робота випромінює сонячне світло, що надає всьому зображенню особливий променистий тон. У картині домінує помаранчевий колір в поєднанні з зеленими і синіми тонами.
“Колір – це справжнє диво, – писав художник. – Колір повинен виражати властиве нам розуміння суті життя. Кольором я сильніше беру побачене, щоб в моїх роботах сильніше звучав світло”.
Художнім символом Вірменії був і залишається Мартирос Сарьян (1880-1972). Головною темою творчості художника було життя і природа Вірменії, а найважливішим жанром, поряд з портретом і натюрмортом – пейзаж.
У роботах майстра тенденції новітніх пошуків російського та французького живопису тісно сплетені з віковими традиціями рідного вірменського мистецтва; це призвело до унікального своєрідного сарьяновского стилю.
Мартирос Сергійович Сарьян народився у вірменському містечку Новий Нахічевань поблизу Ростова-на-Дону. З 1887 року він навчався в московському Училищі живопису, скульптури та архітектури під керівництвом О. Коріна, Л. Пастернака, А. Архипова, І. Левітана. Пізніше його вчителями стали В. Сєров і К. Коровін.
Враження від поїздок до Вірменії, кращі традиції російського мистецтва, отримані в училищі, вивчення робіт деяких найбільших французьких майстрів кінця ХІХ початку XX століття – все це перетворюється в оригінальний стиль перших самостійних робіт Сарьяна. У повну силу ім’я Мартироса Сарьяна зазвучало в 1907 році, коли він взяв участь у виставці “Блакитна троянда”, де разом з ним експонували свої картини П. Кузнецов, А. Матвєєв, Н. Сапунов, Н. Кримов, П. Уткін.
У 1908-1914 роках твори майстра з’являлися на виставках, організованих журналом “Золоте руно”, на виставках художніх об’єднань “Світ мистецтва”, “Союз російських художників” та інших. Картини “Глицинии”, “Фруктова лавка”, пізніше “Вулиця. Опівдні”, представлені на виставці “Московського товариства художників” в 1910 році, були придбані Третьяковською галерею. Це був рідкісний випадок, коли галерея купувала роботи молодого художника.
Велику роль у формуванні живописної мови Сарьяна зіграла його подорож до Єгипту (1911), пізніше на північний захід Вірменії (1912), в Персію (1913), на південь Вірменії, Гохтан (1914). У цей період художник брав участь у другій виставці постімпресіоністів в галереї Графтон, в Лондоні. Перша ґрунтовна стаття про творчість Сарьяна опублікована в 1913 в журналі “Аполлон” № 9, автор Максиміліан Волошин.
Після 1917 року головною темою творчості Сар’яна стає життя Вірменії. У 1921 році художник з дружиною Лусік Агаян, дочкою вірменського письменника Газароса Агаяна, переїхав до Єревану на постійне проживання (1921). Тут він організував Державний музей археології, етнографії та образотворчого мистецтва, взяв участь у створенні Єреванського художнього училища та Товариства працівників образотворчого мистецтва. У 1922 році за ескізами Сарьяна були створені герб і прапор Радянської Вірменії.
У 1924 році Сарьян брав участь в “Biennale di Venezia”, а через рік відбулися відразу дві виставки в Москві, “Чотири мистецтва”, а влітку того ж року картини, що залишилися після виставки 1914 року в Мальме (Швеція), були переправлені І. Грабарем на виставку російського мистецтва в музей Лос-Анджелеса. Картини Мартироса Сарьяна мали величезний успіх. Він був удостоєний звання народного художника Вірменії.
“Я хотів неодмінно побувати в столиці художників – Парижі”, – зізнавався Сарьян. Приїхавши до столиці Франції в 1926 році, Сарьян двічі експонував свої роботи на виставках російського і вірменського мистецтва, але головною була його персональна виставка, що відкрилася в січні 1928. На зворотному шляху до Вірменії картини Сарьяна згоріли на кораблі. Вціліли тільки ті роботи, які були продані Сарьяном в Парижі, а також кілька етюдів, які він віз із собою.
У подальші роки Мартирос Сарьян працював натхненно і плідно. Твори художника експонувалися на численних виставках в СРСР, а також за кордоном – у Відні, Венеції, Стокгольмі, Берні, Цюріху, Копенгагені, Нью-Йорку, Філадельфії, Пітсбурзі та ін.
Сарьян був удостоєний Золотої медалі на Всесвітній виставці в Брюсселі, через два роки йому присвоєно звання народного художника СРСР.
У листопаді 1967 року в Єревані відкрився Будинок-музей Мартироса Сарьяна.
“До кінця мого життя, якщо вважати, що в моєму віці вже треба подивитися, що зробив, чи виправдав перед своєю совістю, перед мистецтвом, якому присвятив усе своє життя, починаючи з п’ятнадцятирічного віку, – я відчув, що я тільки намітив шлях і тільки повинен почати свою роботу. Так багато відкрилося переді мною. Так багато прекрасного, мудрого, незбагненного, як в самій природі”.